Наша рідна Україна цвіте калиновим цвітом, співає
солов´їним голосом, говорить рідною мовою. Молодою красунею вона гордо
стоїть посеред Європи. Це наша земля, яка дає нам силу, наснагу, життя.
Українська мова належить до найбагатших мов світу.За допомогою мови ми
мислимо, спілкуємось, висловлюємо думки і почуття. Мову, як матір не
вибирають, мова вибирає нас. Вітер оновлень розвіяв український
цвіт по всьому світу.Люди, мов сполохані птахи, подалися в чужі краї у
пошуках кращої долі для себе і своїх дітей.Багато хто сподівався
невдовзі повернутись додому, але доля - велика жартівниця, вона
примхлива, непередбачена, мабуть, тому не завжди наші мрії та надії
здійснюються. І ось, тепер ми живемо і працюємо під чужим небом,
говоримо чужою мовою та не забуваємо своєї. Забув мову, забув рідну
домівку - зрадив свій народ. Найбільшого розквіту наша мова досягла у творчості українського поета Т.Г. Шевченко : ..."Ну що б здавалося слова ... Слова та голос більш нічого, - А серце б"ється ожива, Як їх почує ..."
Мова - це великий Божий дар. Тисячоліттями мова вдосконалювалась і
розвивалась.У кожного народу своя мова, немов дитя для матері найкраща,
найспівучіша, найбагатша, найдорожча. Мова - це безцінний скарб, який
треба шанувати і берегти. "Народ, що не усвідомлює значення рідної
мови для свого вищого духовного життя і сам її відкидає й відрікається,
чинить над собою самогубство." (П. Шафарик) Народна мова -
безмежний океан. Це пісня співана у всі часи, це казка, легенда,це
приказки, це прислів"я. Слухаючи мову, відчуваєш подих вітру, шелест
дерев, запах квітів і, звичайно палку любов до рідного краю. Василь Симоненко писав :"І тобі рости й не в"януть з роду.Квітнуть в поемах і віршах. Бо в тобі великого народу, Ніжна і замріяна душа."
Поруч з українською мовою йде російська мова. Це квітуча гілка нашого
родоводу, якою розмовляли наші батьки,бо не було в них іншого
вибору.Творчість О..Пушкіна, М.Лермонтова, О.Толстого відома усьому
світу. Завдяки знанням російської мови, ми маємо змогу насолоджуватись
перлинами їхніх творів, цим самим, збагачуючи свій духовний світ. Народе мій, дитино ясночола Живи й орудуй мовами всіма Бо кожна мова - твого духу школа Твоєї правди - золота сурма. (Д. Павличко)
Дорогі співвітчизники, дозвольте запитати, чому сьогодні російська мова
на межі вимирання в нашому цивілізованому українському суспільстві ?
Чому цією мовою не бажано співати, розмовляти або танцювати під знайомі
нам ще з дитинства пісні? Чому саме російська мова стає між нами яблуком
роздору? В чому її провина? Адже, ми вчимо англійську, французьку,
німецьку, іспанську, італійську ... Насолоджуємось співом закордонних
зірок світового рівня, навіть, якщо не розуміємо про що ті пісні, та це
не завaжає нам отримувати задоволення.Тоді чому, знаючи російську мову,
ми так спішимо одягнути на неї терновий вінок вигнання?
До речі, в нашого Кобзаря, є багато творів, написаних російською мовою:»Художник», «Близнецы», «Несчастный»,»Музыкант»,» Капитанша»,»Варнак» «Прогулка с удовольствием и не без морали».
Кожна людина має право вибору, в якій країні їй жити і якою мовою
розмовляти. Головне, щоб ми пам´ятали звідки наше коріння, пам´ятали
свою історію, свою культуру, свою мову, шанували свої традиції,
передаючи цей скарб своїм дітям, онукам, правнукам.Тому, що в цій
скарбниці наші сподівання, наш розум, досвід, наше минуле і наше
майбутнє. Усі ми є діти Божі. Творець любить нас такими,
якими ми є. Він єдиний розуміє усі мови світу. І на якій би ми мові не
молились - важливо, щоб наші молитви були пронизані вірою, надією,
любов´ю. Нам усім вистачає неба, зірок, квітів, сонця ... Тож,
повернімось душею один до одного, пригорнімося серцем до Бога і усе у
нас вийде, і жити ми будемо краще. З любов´ю, Світлана Бояркевич.
